Оксана Максимчук переклала 2 мої вірші англійською. Ось тут: 
http://yabloo.wordpress.com/tag/тарас-федірко/


Дивно певртатися сюди після майже року відсутності.

Настя Афанасьєва переклала мій свіжий віршик російською. Отут: http://sgt-pepper.livejournal.com/414943.html

Заряджені зорями і тваринами

входять тіла в місиво ребер й рук,

за горизонт подій.

 

Страх, і страх

всередині нього схований:

 
король – сонце

 

крізь метафори і життя,

ніби жили,

ми рухаємось по-тваринячому

 

мене обійняв король з вугляним обличчям,

король – сонце

 

і вплітаємо свої тіла у кісту корони,

 

колись плоть, ніби плід,

розірветься у живе майбутнє

 

поки світло відходить хвилею.

 

 
                               1 вересня 2010 р. - 5 березня 2011 р.

Сайті ПРОСТОРИ опублікував добірку моїх перекладів зі збірки 'Allegria' Джузеппе Унгаретті і маленький нарис - намагання подумати, як розвивались тексти цієї збірки від редакції до редакції.

цьогоріч точно буду на наступних акціях 5го Міжнародного літературного фестивалю:

15 вересня, середа:

16.00-17.30
Читання-тандем

Тарас Федірко та Настя Афанасьєва (Україна)
Модератор Марія Шунь

Театр «Воскресіння»
білий зал
пл. Ген. Григоренка, 5


16 вересня, четвер
16.30-18.00

Читання-тандем

Лінн Гансен
(Швеція) та Богдана Матіяш
(Україна)
Модератор Тарас Федірко

Книгарня «Є»
просп. Свободи, 7

17 вересня, п"ятниця

16.30-18.00

Дискусія на
тему «Герметична поезія»
За участі Тараса Пастуха, Тараса Федірка, Ігора Котика (Україна)
Модератор Андрій Грецький

«Найдорожча ресторація Галичини»
пл. Ринок, 14

18 вересня, субота

15.30-17.00

 Читання-тандем

Янус Кодал
(Данія) та Тарас Федірко (Україна)
Модератор Настя Афанасьєва

Галерея «Коралі»
малий зал
вул.  Менцинського, 5

Приходьте, побачимося!

Тіло людини в підконтрольному просторі

 

Одне за одним швидко встають сонця і оточують горизонт,

все меншає, коли за ним ведуть спостереження, і стерниста тиша заходить в пустоти, вивільнені від тіл, і колихається, накочуючись на зморшкувате каміння лиць, на зім’ятих людей, що не можуть видихнути слово, яке розперло гортань. Слово заплутане в довгі стебла з випатраним колоссям.

 

Там, в узгодженому мовчанні,

не поширюючись по всьому суспільному тілу, на зразок капілярів, покарання націлюється на стигматизоване населення, схоплене на дні ієрархії класів й просторів,

 

на що стали схожі руки, які стримують і примушують.

                                          

Непрозорі, з їх твердістю, тіла входять в тісне подвір’я, починаючи з радіальних нитей, його затоплюють довгі й короткі хвилі, як біла шкіра, невпинно.

(Речення, вірніше, система судин, переповнена чорними тільцями секунд, не знає про рот, який промовляє, з якого слова приходили групами, затинаючись, ніби жала в нервові вузли).

 

Що більше не цілісне, можна легко розбити, вплести в мережу відносин, яка насичує страхом світ,

завдяки якій співвласники наших тіл визначають місця надрізів - в громадському просторі, де позбавлене місць насильство накопичується по той бік стін – і слухняна плоть розкривається навстріч пальцям.

 

(Тріскає кристалічна ґратка, стиснута безпощадними кулаками).

 

Тут і там – частини.

Земля в зморшках мигдалин, з коренями стількох слів, які хтось носить з собою (щось гостре, аби дістатись до власного голосу), біль, флуктуації болю. Суб’єкт зникає, щоб дозволити знакам заповнити простір, де ховається неочевидне.

 

Людина - переселенець, вловимий лише в межах сторінки, потім в імпульсах, потім в міжряддях цифр;

 

потім зупинене тіло волого дихає, як структура, всією своєю вагою вмонтована в землю,

а пусте колосся біжить вниз по схилу, за вітром, те, що не має місця.

СЛОВО знов стало б тілом,

якби в хитких координатах шовковиць,

де рухаються літа,

виорало мене по частинах

на межі засклілої ночі

лемешем язика.

 

Розмоловши себе зубами,

ми транслюємо найменше, що піддається контролю,

крізь горизонти часу,

 

в час, коли за порогами світ, як яйце,

тріскає, повний страху.

 

Те в короні, що схилилося наді мною

з пустотою в руках,

затягує переповнені петлі вен

й дихає;

 

і вузьким проходом

проштовхується слина, згустки, сонце,

чорне й болюче.

 

22 червня—22 липня 2010 р.

Коли по землі,

в якій визрівають години,

я входжу в вологе літо,

й лише міцніше стискаються камені між клітин,

ще багато в утробі часу лежить подій,

що незабаром народяться.

 

(Спокій тягне мене над турбінами обріїв.)

 

Тоді

вітер хвилює ядренисте колосся блискавок.

 

30 травня 2010 р.

Переклад вірша Насті Ахванасьєвої

МОРЕ І СРІБЛО

 

Я до тебе промовляв сріблом, я світився. Я до тебе промовляв морем, я шурхотів.

Гострою голкою, загнаною в стопу, промовляв я. Що чула ти?

Ніч! – ти вигукувала, усміхаючись оманливому неону,

День! – зміїні вивіски магазинів обвивались довкола тебе.

А я говорив. Ніч, - називав я, - обоє ми вийшли відтіль,

Висковзнули, простягнулись й водами налились.

Ми тепер – срібло.

День, я продовжував, хвилювання його, глибоке, повне предметів,

В нього ми увійшли потоками срібними.

Ми тепер - море.

Відвоюй мене в німоти, продовжував я, почуй поневіряння моє, ти,

Глуха й найчуйніша. Пригадай – і все море, срібло усе оживе,

Здійметься до твоїх зіниць – так, що поглядом ти проймеш й день, і ніч,

І мене, що важчає від раптово перебування

отут, з тобою, почутим.

 

( оригінал )